...Вона сіпнулась, немов змія у стрибку, та в машині пролунав приглушений зойк. Супутник закотив очі і почав потихеньку сповзати по сидінню пасажира.
Його погляд, як погляд кролика спостерігав за її кам’яним обличчям та невидимими за темними окулярами очима, з жахом чекаючи нового нападу...
Якби Гонтій знав, скільки буде переписана і перекручена та сцена, що саме зараз відбувалась, він би сам вклав нотатки та конспекти від неї до свого саркофага...
Унар застогнав та спробував розплющити очі. Віки тремтіли та ледь слухались його і кожне от тремтіння чорною ниткою прошивало усе тіло нестерпним болем.
Хотів різати оте огидне створіння на шматки. За кожного з хлопців. За дітей, яких ніколи не буде. За скалічені сім’ї. Материнські сльози. За шибеницю на вікні лікарні й незрячі очі. Руками рвати. Зубами. Довго...Ніж легко увійшов у нікчемне серце. Не мав права на емоції. Як завжди.
Відьмак пестив її чутливу шкіру і вона вигиналась у екстазі. Їхні дихання то співпадали, то знову розбрідались. Кожного разу, коли вони видихали в унісон, Відьмак щонайглибше проникав у неї.
Здавалось, що там, у снах, справжній він. А тут, щоранку, якийсь робот чи клон, що ритуально чистить зуби, готує одну й ту ж яєчню та спішить на роботу, на якій перекладає стоси паперів, друкує, говорить, говорить, говорить, біжить, вечеряє. Сни манили та затягували у небачений світ, з якого він все більше нехотя повертався до конвеєрного життя.
-
-
Суджений мій, ряжений. (753)2022-07-04 -
Якісний прокльон. (747)2022-06-28
