Якісний прокльон.

Катерина була не те, щоб геть зовсім ревнива. Скоріше за все вона була РЕВНИВА. Цей набір величезних літер означав лиш назву цунамі, яке чекало б на її обранця, що насмілився бодай навіть подумати про інші, ніж у неї, жіночі принади або поглянути у їх бік.

Отой нещасний сидів саме перед нею та співав про свою роботу. Він не відав наскільки Катерина не була наївною кралею, що вірила б у цнотливість цього нещасного. Вона багато чого бачила та знала з життя. А ще більше читала у фейсбуках. Он дивись, як його блудливі оченята блищать. Щось вже собі намудрував і шукає шансу втекти від її всевидячого ока. А про роботу то так – для її заспокоєння. Відвести від себе її підозри.

А підозри не дрімали. Вони накопичувалися у гарненькій голівоньці. Шикувалися у бойовому порядку. Й та армія думок на чолі з висновками не віщувала нічого доброго для хлопчини, який доброзичливо посміхався Каті.

Кріпло та росло бажання перевірити оту його кляту роботу. Узяти усе під свій контроль. Упіймати його на гарячому і виправдати свої підозри.

Коли ми чогось насправді палко бажаємо, то наші сили стають рівними силам Всесвіту. Це просте математичне рівняння аж ніяк не дається багатьом на життєвому шляху. Та не Каті… Ой не нашій Каті…

Перетворившись на супершпигуна, вона вже півдня слідкувала за своїм обранцем. І таки вона мала рацію!!

Оте галантно притримало двері і прямо перед її розлюченим поглядом ввічливо пропустило якесь страшко, дуже схоже на жінку, до зграбного невеличкого ресторанчику.

Обідати вони бажають. Ти диви!

Катерина зціпила маленькі кулачки та ледь не розревілась. Радості від успішного полювання не було, як очікувано не буває у нікого й ніколи. Була пустка на душі, що мов Сахара, жерла родючу та плодовиту частинку залишків здорового глузду, милосердя, доброти.

Увірватися до кафе, вчинити там погром їй завадили усього дві речі. По-перше, потім багато грошей коштувало б відновлення невинного приміщення. По-друге, вона була дуже гордовита і вважала це за приниження.

Тому вона майже спокійно цокала підборами по бруківці вулиці, віддаляючись від місця злочину. Від того цокання та карбування кроку вили великі й малі собаки під здивовані та збентежені погляди їх хазяїв. Стихав пташиний спів та гомін на деревах. Природа всім єством відчувала народження нового лиха.

Лихо увірвалося додому і швидко пірнуло у черево інтернету. На запит «як проклясти суперницю» пошукова система послужливо видала набір рецептів. Один з них дуже зацікавив Катю. Вона мала всі інгредієнти для нього і він не потребував волосся або нігтя жертви.

Добути такі секретні інгредієнти від опудала Катя не могла. Бо наближення менше ніж на півметра до отого страховиська та її, як вона резонно міркувала, колишнього хлопця наражало на додаткову небезпеку увесь навколишній світ і гарантовано вбивало ото опудало.

А тут… Катя швидко змотувала ляльку з паперових серветок. От зараз. От вона зараз тій лярві… ноги поламає.

Нервовий рух змів паперові ніжки ляльки убік і вона почала нагадувати чудернацького страуса. Тепер закріпимо те голками для вірності. Щоб отій «обраниці» її хлопця зле було…

… Від містичного ритуалу вуду та роздумів про те, як відірвати ляльці усі пальці на понівечених ногах, Катю відволік телефонний дзвоник. Її тепер вже колишній, що ще про те не підозрював, намагався достукатися до розлюченої свідомості дівчини.

Вона нервово схопила слухавку.

• Чого?

• Сонечко, - трохи опішив голос у слухавці. – ти наразі вільна? Я мав зустріч з оператором туристичного бюро. Є гарячі путівки до океану. Океану! Ми так про мріяли. Можеш приїхати та разом вирішимо щодо подорожі? Тільки квапся, бо викуплять. Це їхати…

Далі голос затараторив швидко вже відому нашій героїні адресу. Усередині дівчини стихав вулкан. Виверження лави було тимчасово припинено прохолодним та освіжаючим голосом і чудовою новиною. Вони дійсно мріяли про подорожі, проте з їх статками не могли цього собі дозволити.

Поклала слухавку та зиркнула на свій паперовий витвір. З перекрученої ляльки так недоречно стирчали голки для шиття з рештками різнокольорових ниток.

Знічено посміхнулась. Не дуже переймаючись на свій бзик з лялькою видихнула. Помилки трапляються.

Вона чітко усвідомлювала, що лава у притушеному вулкані почекає іншої слушної нагоди. А вона допоки, на правах обраниці, поїде у ту кляту невинну кафешку і кивне на всі тури, що будуть там запропоновані. Такого шансу вона чекала давно і не хотіла його втратити.

У прекрасній голівоньці вже зріли плани щодо нового купальника та списку речей у поїздку.

Рішуче рушила сходами на вулицю. Поспішала..

… Світло нестерпно обпалило вічі. Різкість поступово поверталася, не даючи відповіді на одне лиш питання. Що трапилось? Останнє, що пам’ятала, був грюкіт двері від квартири та старі сходи на вулицю.

• Очуняла? – у вічі стурбовано зазирнула мармизя її хлопця. – Як ти, Сонечко? Ти невдало впала і сусіди, що те бачили, викликали швидку та зателефонували мені. Ти зламала обидві ноги, Сонечко, й так суворо, що лікар вставив у них по спиці.

Вона подивилась униз. На свої ноги. Звідти негайно прилетіла притушена ліками біль. На неї привітно виглядали з двох гіпсових стовбурів усі її пальці.

Мимо волі упіймала себе на думці про вчасність виклику коханого. Бо якби вона встигла відірвати ляльці пальці…

Гучний знервований регіт дівчини розкотився лікарнею, чудуючи її пацієнтів та полохаючи медичний персонал.