Яничар з часом все частіше згадував дім. Його тягнуло туди. Відчував наближення старості, яку волів провести за читанням святих рукописів, кавою на гомірному базарі Стамбулу й молитвами Аллаху.
То чому ж він стоїть у ілюмінатора, як завжди після відбою, і на його очах бринять сльози? І вдивляється у безодню, ловлячи раз поз раз себе на думці, що хотів би знову побачити її. Землю.
Іван нервово видихнув. У руці тримав гарну обручку з білого золота. Кілька невеличких діамантів презирливо холодно розглядали Івана у відповідь...
Темряву розрізала крива дуга недопалку, що мовчки гепнувся на землю, пошкварчав і почав згасати...
Забрав кілька років назад двох мокрих пташенят з ганку колись рідного будинку та поринув у непевне життя сильного одинака.
Поглянув на смартфона та розблокував його відбитком пальця. Телефон одразу ж видав зображення чату. Його з нею переписки. Останні повідомлення були занадто стрімкі та гарячі.
-
-
Суджений мій, ряжений. (753)2022-07-04 -
Якісний прокльон. (747)2022-06-28
