Суджений мій, ряжений.

*************

До різдвяних посиденьок та ворожіння Маша віднеслась серйозно. Вона щороку з подругами проходила усі різдвяні посиденьки, ворожачи собі судженого. Та у філіжанці з-під чаю щороку нічого крім витягнутого огірком предмету не бачила.
Той предмет можливо було класифікувати як дирижабль, або дійсно огірок. Якщо по Фрейду, то виходила геть сумна картина. Або, як булькала Юлька, її подруга, «перст» долі на майбутнього чоловіка. Останнє, хоч і було образливо, та найбільше відповідало дійсності. Бо провидіння та світ вивалювали саме таку штукенцію Машці, а не хлопця.
Справна та спритна до роботи, не лінива, гарненька, мала таку важку вдачу на особисті знайомства, що геть було на щось у цьому житті й розраховувати.

Цього Різдва вирішила не брати з собою подруг на посиденьки. Може то їх заздрість заважає їй владнати свою долю? Озброїлась важелезною книжкою, яку нишком від усіх придбала у самому Києві на книжковому ринку, по магії та ворожінню. Назбирала усі необхідні для того інгредієнти на кшталт старих чобіт, чайника, величезного тазика, карт, та рушила до бані, яку збудував її батько на самому краю їх ділянки, аж за городом, ближче до лісу. Планував ще й невеличкого басейну, та встиг тільки яму викопати, як запанували морози. Отож будівництво басейну відклалось до теплих часів.

Баня була тепла, гарно протоплена, а час ворожіння якраз наставав. Марія швидко скидала з себе увесь одяг, як було вказано у розумній книжці з ворожіння та розкладала свою амуніцію.

Саме перше, треба було розібратись зі старими чоботями. Як вказала книга – треба було кинути їх далеко у ліс з примовкою про судженого.

Машка, голяка, вискочила на темне подвір’я і по черзі з хеканням та думками про огірок або дирижабль запустила у бік лісу обидва старих татових важелезних чобота. Темними фугасами чоботи полетіли у бік лісу…
… Микола таки вирішив спробувати долю та врешті познайомитись с Марією. Вирішив, що до дня Валентина чекати довго, а у веселу різдвяну ніч вона його не посміє напташити. Тому з рештками своєї хоробрості припхався до хати, де мешкала Машка.

Від батьків дізнався, що та потягнула якісь лахи та книжку величезну до бані на городі. Мабуть читати там у тиші буде. Під хитрі погляди батьків, втрачаючи останню сміливість почимчикував у напрямку бані темним довжелезним сільським городом.

Саме там, майже біля лісу, він і вгледів її. Підсвічену від відчинених дверей бані. Голу. Не встиг навіть намилуватись на важкі молоді груди як втратив свідомість і рівновагу. Його гарно приклало чимось важелезним по макітрі, кинувши у свіжий сніг. Зоряне різдвяне небо не довго було чистим. Знову налетіла важка чорна тінь і гепнула щосили Миколу у обличчя. Стало темно та затишно. Свідомість зібрала валізи й рушила у невідомому від нього напрямку…

… Судженого з чоботом Машка не стала чекати. Та й далеко жбурнула, щоб бігати дивитись як ті кляті чоботи лягли. Чи боком, чи на попа. Мороз радо щипав голу дівчину й було дуже холодно. Згадала улюблену приказку тата, який щоразу як бачив оголені ноги її подруг приказував що «оте мити треба, а не провітрювати» і пірнула грітись назад до бані.
Наступне ворожіння було цікавим. Вона кілька хвилин удивлялась у гарячу воду де плавав розтоплений віск. Проте жодної пики у воскових крунделиках не вгледіла.
Сердита на другу невдачу знову вискочила з бані й плеснула окропом у бік ями під басейн…

… Микола очуняв. Перше, що згадав, були гарні груди Марії. Головний біль від несподіваної атаки невідомих цеглин вщухав, змінюючись на збудження. У штанях відчував теплий дирижабль. У скроні била лиш одна думка про швартування біля Марії. Най їй грець, навіть через одруження. Вона й раніше запала йому у серце. Та ці груди… Вони змінювали справу та змушували діяти та діяти швидко. Щоб хтось інший не вскочив поперед нього.
Озирнувся. Лежав у якійсь невідомій ямі. Приблизно згадав напрямок де бачив востаннє груди і почав вилазити.
Дощ з окропу різко вгамував молоді бажання, спустив повітря у дирижаблі, відкинув назад на дно засніженої ями.
Такого напалму не чекав. Тому перелякано скиглив, мудруючи що не так вже й хоче одружуватись…

… Марія крутила у руках книжку. Гадання на котах теж не пішло. Хазяйський кіт Васька перелякано притиснув вгодоване тіло до дверей, не знаючи що ще з ним буде робити хазяйська дочка. Оскільки раніше вона поводила себе геть пристойно і нічого такого кримінального не чудила, то Васька радо пішов на її поклик до теплої бані, з якої пахтіло смаколиками.
Після того, як замість їдла, йому під писок почали тикати шматки паперу з буквами, спробував пронявчати, що не знає грамоти. Та дочку хазяїна це не спинило. Вона покрутила котом у повітрі та кинула нещасне Боже створіння на стіл, де було розкладено ті самі шматки паперу.

Васька зрозумів, що вона таки змусить його їх їсти, що аж ніяк не входило у його плани. Він зірвався з переможним, як сам вважав, криком і побіг на вихід. Знову завис у повітрі та зустрівся жовтими очима з розлюченими зеленими очима дівчини. Ікнув та затих, розуміючи, що жерти той папір таки прийдеться.

Марія замислилась, чим одразу скористався Васько. Він чкурнув до виходу й притиснув себе до зачинених дверей.
Марія ухопила зле кота і прочинила двері. Сердито жбурнула огрядне волохате хвостате й перелякане створіння у город…

… Микола вдруге очуняв і прийняв рішення. Він не хоче одружуватись. Він хоче додому. Де не ллють кип’яток на голову й не жбурляють чоботами. Саме у один з них писком він і зарився. Важкі ковані підбори вже й так відкарбувались у нього на макітрі. Тепер рихтували йому пику.
Микола зібрав рештки сили й рвонув у напрямку виходу з проклятого подвір’я.  
Одразу, тільки-но голова з’явилась на поверхні над ямою, був атакований хижим лютим звіром. Звір волав на його вухо, вчепившись пазурами у обличчя. Микола волав назустріч. Від несподіванки він завалився назад до ями, придавив собою звіра і той ухопив хлопця за носа…

… Марія крутила у руках ніж…

Скільки вона не намагалась крутити його на столі посеред розкладених з чоловічими іменами клаптиків паперу, якими до того довела до інфаркту кота, ніж вперто показував мимо. Виходило, що отой дирижабль – це таки відношення світу до її бажань.
Вона сердито вискочила з ножом надвір, ладна прибити першого ліпшого, хто носить штани та голить морду…

… Микола ошаліло струсив переляканого кота з голови. Треба було вшиватись звідси. Він не хоче знайомитись. Яка б не була гарна та Машка, ці страждання були дуже завеликою ціною. Він вискочив з ями і обличчя до обличчя стикнувся з голою та розлюченою Марією.
В руках у неї був гострий здоровезний ніж, яким, як він пам’ятав дуже добре, батько Марії різав та освіжував у селі восени свиней селянам. У вуха увірвався свинячий крик і свідомість знову почала спливати назад до ями.
Бухнувся на коліна перед голою дівчиною і глядячи тій прямо у низ живота пробелькотав заготовлену заздалегідь, повторену тисячу разів та завчену фразу:

- Ти мені подобаєшся. Дуже. Пішли завтра у кіно.

Марія заціпеніла. Хтозна звідки, з-під землі, вигулькнув сільський красень Микола. Впав на коліна і запропонував її принадам піти у кіно. Такого повороту вона не очікувала.

Оті довгі миті їх ще не подружнього життя вони будуть згадувати разом дуже довго. Марія зашарілась десь за хвилину. Микола вдруге вирішив втратити свідомість, коли між такими красивими стегнами дівчини і його очима промайнуло холодне лезо ножа-вбивці, якого впустила зніяковіла дівчина.

У кіно вони не пішли тоді. Микола незчувся як опинився вдома того вечора. Психологічні травми почали загоюватися лиш через місяць. Якраз коли Марія змогла уперше вийти на вулицю, придушивши рештки сорому за подію.

Ще інколи тремтячий Микола несподівано зустрів дівчину на шляху до сільмагу. Ото тоді вже вони у кіно і зговорились піти.

******