РЕКВІЄМ КОХАННЮ («Сучасні містичні казки»)

(малюнок Олени Трофанюк)       

               Взагалі-то він не мав нічого проти. Отак от стовбичити навпроти співрозмовника та уважно, не перебиваючи вислуховувати усі його балачки. Стояв та не ворушився, жадібно поглинаючи кожне слово, кожну думку.

               Ситуація була незвична. Зазвичай мовчазний та тихий співмешканець квартири, в якій мешкав і він, ніколи не діставав його своїми балачками або скиглінням про жорстокість долі. А тут…

               Сусіда говорив і говорив. Не затикаючись. Дивлячись прямо на нього, немов шукав розради. Мабуть таки припекло щось там усередині. Він і так знав звичайну історію сусіди. Але тому треба було виговоритись. Ото й слухав.

               Та й слухав про цікаве. Про жінок. Про першу обраницю, що тривалий час чула та кохала у їх парі тільки себе. Про другий шанс жінкам. Що була мила та привітна. Аж допоки не вирішила, що має право помикати та кохати тільки себе у їх парі.

               Про те, що він – сусіда, має бути коханим, а не комфортним. Що не хоче бути як прислуга у тієї або іншої балуваної забаганки.

               І отак от кілька годин поспіль. Та не перебивав.

               Життєва мудрість, іноді, дається у досить незвичний спосіб і іноді тим, хто не сповна може на неї розраховувати. Слухати та розуміти – одна з цнот гарного співбесідника. Її вивчають психологи, намагаючись дістатися до найвищого з піків мудрості. Або вона отак от просто дається матінкою-природою як далась йому. Тому він слухав.

               Його сусіда був непоганим чоловічком. Роботящий та відповідальний. Тягнув до їх житла, немов хом’як, усі надібки, перетворюючи їх квартиру у затишну комфортну оселю. Заробляти гроші вмів, бо не полишав за собою у душах людей брудного сліду. З ним радо співпрацювали та доручали відповідальні завдання. А от з жінками…..

               Взагалі, був би він жінкою – мав би до нього залицятися. Спіймав себе на думці, що також попав до пастки жіночого комфортного мислення, хоча до жіночої статі себе аж ніяк не відносив. Треба буде поспілкуватись потім з жінками. Отримати їх бачення та поради.

               Та щось він відволікся. Поки був заклопотаний власними думками, змінилась пісня сусіди. Тепер він з болем виривав з серця свою мрію. Мрію про надзвичайну жінку.

               Прощався з тією, яку завжди бачив поряд себе. З тією, що подарує шанс бути коханим, а не зручним. Мале сірооке щастя. Тихе тендітне проте сильне та щире. Прощався з мрією про стосунки, які бажав. Про довгі вечори разом, про ранки, в яких жалкував би, що мусить бігти на роботу, відриваючись від її погляду. Про те, що люди зазвичай називають сім’єю.

               Голос співрозмовника від того відчаю надломився та почав тихішати. Потім зовсім затих.

               Він не порушував тієї мовчанки як не перебивав до того. З його життєвої мудрості зиск невеликий, та все ж таки знав і розумів, що відчай –  спроба себе жаліти, ні до чого не веде. Так само як і не має сенсу уся оця балаканина, бо десь отам, нагорі, творці цього кульгавого світу заселеного в більшості недолугими бевзями, що полюють активно саме зараз у магазинах на туалетний папір та гречку бо передивились телевізора, мають таки свої плани як на його сусіду, на нього, та й на отих самих бевзів.

               І не нам знати оті плани, так само як не нам їх встановлювати. Та ті фаталістичні думки навряд чи б допомогли його співрозмовнику. Саме як і він. Що з нього взяти? Він – звичайний келих, який його сусіда по квартирі, наповнив незвичним для них обох світлим пивом. Що може він? Проста склянка. Як допомогти сусіді?

               Гірко посміхнувся. може зберегти напій прохолодним поки він падає у відчай. Та закони фізики, як і закони буття, непорушні і кімнатна температура скоро заволодіє бурштиновим напоєм. Отак от…. Він також не може нічого. Не може допомогти людині так само як не може зробити диво та охолодити напій, довірений йому тією людиною. Мабуть таки там, нагорі, зараз саме весело хихочуть над двома недалекими, що впали у відчай кожен з свого резону і не розуміють великої їх гри та правил. Їм там, нагорі, мабуть сумно отак от… Жити вічно. І з суму свого вони розважаються, дратуючи таємні струни людської та неживої душі, занурюючи їх у відчай.

               Келих знову гірко зітхнув та з відчаєм безпорадності поглянув на людину. Щоб втопити їх обох відчай у ньому замало алкогольних парів і вони вже теплі …

               …. З подивом та недовірою ще раз поглянув у себе… Пиво у ньому ставало холоднішим щосекунди, наче хтось дмухав на нього північним нещадним бризом навпаки всім відомим законам фізики….