17. Епілог ("Відьмине коло")

«Суттєво. Проте трохи якось не інформативно, згоден?»

Відьмак, «Анжеліка»

****

 

Інквізитор смачно сьорбнув каву з великої чашки. Філарет не звернув уваги на той звук, що ятрить душу будь-якої вихованої людини. Але коли інквізитор смачно захрумтів печенням все-таки підвів очі та поглянув на свого гостя.

• Компанія Відьмака зашкодила твоїм манерам. Дратуєш як він.

 

• Не тільки моїм. Архангел Саврасій не знімає шкіряну куртку, цинічно палить сигари та запитував чи можемо змінити авто на мотоцикл. Хоча підозрюю у цьому вихованні почерк Тимофія.

 

• Що Тимофій?

 

• Здає крила та вимагає земного життя. Має право – стільки років слугувати. Хоче побратися з Дариєю.

 

• Як вона?

 

• Після того як останній сірий Відьмак віддав всю свою силу – нормально, скажу Вам. Принесе вона ще нам клопоту у рожевому кошику. Й не раз.

 

• Вона жива чи й досі привид?

 

• Жива. Відьмак подарував їй життя. Своє життя.

 

• Сподіваюсь не манери.

 

• Там й без Відьмака все на вищому рівні. Пальця в рота не клади.

 

• Наглядай за нею. Почне бешкетувати – вбий. Та й Тимофій пригляне за нею. Як її чоловік…

 

Інквізитор фиркнув та крихти печива розлетілись по столу. Філарет нахмурив брови та зауваження не зробив. Настала черга інквізитора задавати питання.

• Чому стара відьма не могла відійти від амулету та була прив’язана до місця.

 

• Так спрацювало закляття. Ніхто ж не мав й гадки як то вийде. Вона старіла далі, сохла але померти не могла. Я так розумію, що битва та оце саме закляття відібрали в неї забагато сил. І вона щось або не довела до кінця, або не мала змоги довести. А що амулет? Ти бачив куди його поклало коло відьом? – несподівано різко запитав Філарет.

 

Інквізитор і бровою не повів. Спокійно взяв ще одну печенину з тарілки.

• Не бачив. Не пустили мене. Пішли кудись під землю у районі Верховної Ради. Може під нею? – свідомо збрехав про конкретне місце.

 

• Може. Дам вказівку – хай шукають. Ти не міг його забрати для церкви?

 

• Не міг. Сили були нерівні. Я був один проти сотні відьом. Та й Саврасія було поранено.

 

• Так…. Так…. Відпочивай поки. Потім візьмешся ще за одну справу. Треба таки з’ясувати, що трапилось у Василькові і чому амулет так довго лежав саме там.

 

• Там же десять відьом на квадратний метр. Мене там зжеруть.

 

• Візьми підкріплення. Та тихенько. Тихенько. Не світи регаліями. Завдання таємне.

 

• З Відьмаком було б краще. Мав курва талан лускати такі задачки.

 

• Так, Відьмака нам не вистачатиме. Де хоч поховали?

 

• Відьми з собою забрали тіло. – знову не моргнув оком інквізитор.

 

• Шкода. Темні й після смерті паскудити можуть. Треба було б відспівати тіло та спалити. Шкода.

 

Інквізитор знову потягнувся за печенням. І за столом у таємній кімнаті, що за вівтарем у храмі, знову надовго запала тиша…

*****