10. Таємниця амулету ("Відьмине коло")

«Ну а чаклунству, як відомо, варто лише розпочатись,

а там його вже нічим не зупиниш»

М.Булгаков, «Майстер і Маргарита»

 

*******

Відьмак стояв у залі Великої Вежі. Він бачив рештки тіл, кров на стінах та відчував неймовірну силу, що розповзлась приміщенням. У кутку на колінах стояла стара шкапа у сірій ряднині. Ліва рука безвільно висіла вздовж тіла та закінчувалася на підлозі. З неї текла веселою цівкою кров.

Правицю стара тримала перед собою у захисному жесті. Перед нею стояло дві жінки. Одна старша, інша геть зовсім молода. Вона стояли так, щоб не бути спинами до старої. Проте вперто вдивлялись одна у одну.

• Дария, ти не розумієш.

 

• Що? – від дзвінкого дівочого голосу Відьмак здригнувся. Саме з ним він розмовляв цієї ночі.

 

• Амулет зник. А вона… - жінка кивнула на стару – Вона його вкрала.

 

• Що ти несеш? Як Старійша могла вкрасти те, що й так їй належить?

 

• А тоді де він? Де подівся?

 

Обидві важко відхекувались від запеклого бою. Як ковальські міхи сипіли та сопіли. З-під волосся Дариї цівочкою текла кров. Було видно, що дівчисько важко поранене, але Дария твердо стояла на ногах. У очах палахкотіла лють.

• Зник амулет сили?

 

• Так, дівчинко. Так. Амулет було зрушено з місця. Тепер чаклунство вирвалось на волю. І зупинити його зможе тільки відьмине коло.

 

• Але ж усі мертві… Ви повбивали одна одну!!

 

• То не ми. То чари. Ненависть та злість, завидки та жага до влади. Те, що було закорковане у амулеті вирвалось на волю. І оволоділо своїми господинями. Ми не могли стримуватись.

 

• На порозі ворог! Місто захоплене. А ви тут гамселитесь за амулет.

 

• Та зрозумій. Допоки амулет був на місці – місту ніщо не загрожувало. А тепер і ворог і звільнене чаклунство знищать і місто і Велику Вежу. Треба швидко знайти амулет та повернути все, що ще можливо повернути.

 

• Як?

 

• Оцю шкапу допитати!

 

Стара різко та не очікувано, Відьмак аж підскочив від несподіванки, виплюнула прокляття. Світ затягнуло темрявою, в якій лиш весело палахкотіли маленькі білі зірочки…

 

*****

Рука янгола лягла йому на плече. Стало трохи легше від того дотику, та у роті до сих пір відчувався металевий присмак.

• Тобі казали, Відьмаче, що подорожі у часі дуже небезпечні?

 

• То можливо подорожувати у часі?

 

• Так. проте це дуже небезпечно. Ти можеш залишитись там назавжди. Між часом минулим та теперішнім.

 

• Ти бачив?

 

Янгол Тимофій, з легкої руки Відьмака – просто Тимоха, кивнув. Та недобре поглянув на білу хмаринку, що висіла у повітрі трохи осторонь.

• Що це за пара?

 

• Сам ти пара! – задерикувато вигукнув дівочий голос.

 

• Ого. Воно розмовляє. – Тимоха швидко тицьнув пальцем у хмаринку. Почувся дівочий зойк та хмаринка мигнула блискавкою.

 

Янгол підскочив на місті від несподіванки та скрикнув від болю. Потім розгорнув крила та у руках засвітився вогняний меч.

• Спокійно, Тимохо. Я обіцяв допомогти їй.

 

• Ти сама чарівність. Наче цнотлива дівчинка, що допоможе мамусі з логістикою кулінарного непорозуміння до бабусі темним лісом. Тільки там вовк.

 

• Тебе таки вразила творчість Шарля Перо. Але вона не шкідлива.

 

• Не шкідлива? Відьмаче, ти рештки розуму втратив? Чи ти не темний? Тільки мигни і підеш до святош на службу. Вона дуже й дуже небезпечна. Це ж дух відьми.

 

• Чому світлий?

 

• Бо я сіра, дурники – захихотіла хмаринка. – Та добре. Не бентежитиму.

 

Хмаринка мигнула сірим та перед Відьмаком постало худеньке невеличке дівчисько у кофтинці та потертих джинсах. Такий собі тинейджер двадцять першого сторіччя.

Кліпнула сірими очиськами та чарівно посміхнулась. Тимофій набундючився та недобре зиркнув на дівчину.

• Ти померла тоді, так? – Відьмак вирішив не звертати уваги на вистави янгола.

 

• Так. Вона вбила мене.

 

• Стара чи та? Інша.

 

• Стара. Я повернулася до неї спиною, щоб захистити її.

 

• Але чому?

 

• Я не знаю – дівчисько спохмурніло. – Зовсім не розумію. Вона ж Старійша. Наша мати. Вона найсильніша і володарка амулета. Вона й так його мала. Навіщо його їй було красти?

 

Відьмак стенув плечима. Щодо драконячої хвороби, яка опановує твою свідомість, мав свої міркування. Ці міркування будувались на щоденному перегляді новин та соціальних мереж. Скільки б не мали грошей олігархи, вони ніяк не могли нажертися. Їм все здавалось замало. І потреба вижити, що свого часу перетворилась на потребу просто заробляти, ставала потребою загарбати наймаліші статки навкруги та володіти ними, додаючи до свого багатства. На кшталт наркотичної залежності. Або простими словами –драконяча хвороба. Тобі завжди буде замало того, що ти маєш. Тому сумнівався у чистоті мотивів Старійшої.

• Мала, що таке той амулет?

 

• Не називай мене малою. – спалахнуло дівчисько – Я від тебе на кілька тисяч років старша.

 

• Мала, або ти відповідаєш на питання, або я не буду тобі допомагати.

 

• Слушна думка! – встряв зі своїм писком Тимоха.

 

• Амулет – це такий собі камінець, на якому рунами зроблено надписи. Сіренький та невеличкий. Вміщується у долоню.

 

• Що за надписи?

 

• Ти не маєш того знати. Ці надписи може прочитати не кожен. А зрозуміти – один-два на планеті.

 

• Добре, облиш ту нісенітницю. І цей амулет що може зробити? Розкажи про нього більше. – Відьмак вмостився на лавочці та потягнув під осудливий погляд янгола цигарку з пачки.

 

Палити не любив, проте дуже полюбляв дратувати янгола. Підніс цигарку до рота, та підпалити не встиг. Цигарка спалахнула вогнем та розсипалась на попіл. Дівчина опустила руку.

• Шкідливо для твого здоров’я. Мені треба сильний та здоровий Відьмак на допомогу.

Тимофій зчудовано поглянув на дівча, перевів погляд на Відьмака та вишкірився у єхидній посмішці. Відьмак спокійно дістав з пачки іншу цигарку. Підпалив та затягнувся димом. Мовчки дивився на дівчину.

• Самовпевнений ти наш. – дівчина з цікавістю дивилась на Відьмака, не звертаючи уваги на Тимофія, який витріщався у свою чергу на неї - Отже амулет. Амулет – це камінчик зовні. Зсередини це щось на кшталт акумуляторної батареї. Але надпотужної. Він може накопичувати неймовірну силу. І той, хто володіє амулетом – володіє силою. Але амулет має побічний ефект. Він випромінює навколо себе хвилі. Фон сили. І ці хвилі спричиняють коливання енергії навкруги. Настільки сильно впливають на довкілля, що у тому місці, де лежить амулет, ніколи не буде щастя, злагоди, спокою або й багатства. Але й не буде катаклізмів чи значного кровопролиття. Ні гарного, ні поганого. Сіра енергія дає сірі хвилі. Ото й трясе мілко, але дуже неприємно. І спокою геть чекати.

 

• Ти про Україну зараз говориш? – Відьмак усміхнувся.

 

• Так. Амулет десь тут. Я не можу піти, бо він мене манить і тримає. Віками випромінює силу та трусить все навколо.

 

• А що тобі з того амулету?

 

• Коли покласти його у певне місце то все заспокоїться. І на цій землі та у цих краях можливе буде життя. Гарне або погане – але життя, а не сіра трясовина. І я зможу бути вільна.

 

• І не тільки ти…

 

• Не розумію. Що ти маєш на увазі?

 

Відьмак не відповів. Підхопився, позіхнув смачно та почалапав додому. Спати.