НЕПРИМИРИМИЙ («Сучасні містичні казки»)

*****

Він сидів навпроти старого майстра. Новенький. Хоча як його ото й подивитись. Новенький хіба що тому, бо від цього дня прибув на навчання до старого.

Старий ще не дуже оговтався від попереднього учня. Перед очима стояла магія перетворення кривенького маляти з чистим та щирим серцем у красивого янгола. А це…

Слово «новенький» закінчувалось саме на терміні навчання. Далі починалося «поношений». Немолодий чоловік зі стомленими очима, що пронизували старого та наче читали усю його душу. Трохи збитий ніс вказував на задерикуватий характер та не дуже гарне володіння захисними прийомами рукопашного бою. Сиве волосся та щетина не давали ореолу білизни та чистоти, а свідчили про складне та важке життя підопічного. І саме головне, що так бентежило майстра душ. Душа учня. Вона була темна. Ба, навіть, ні. Не темна. Чорна, як смола.

Майстер вкотре здивувався волі Всевишнього. Такому бевзеві саме місце унизу. У суміжній службі. Там таких як він радо приймали до товариства. І коли не кидали до котлів – пропонували земну роботу. але таку ж темну, як і їх душі.

А цей напружено сидів перед старим і мав вчитися білим та чистим справам.

• По обміну? З пекла?

 

• Не зрозумів?

 

• Ну там, налагодження співпраці між службами. Задля порозуміння і всяке таке. Ти ж знизу? З пекла?

 

• Ні. Я помер сьогодні. Але… Якось це… Образливо. Померти отак. Посеред білого дня, коли ти ще маєш так багато справ. І бізнес.

 

• А! Бізнес! Тоді зрозуміла темрява усередині. Але чому ти саме в мене? Тут.

 

• Я звідкіля знаю? Я опинився саме тут. Одразу ж після того, як помер. Поки усвідомлював, що трапилось – бац! І тут. Я можу повернутися на землю? Там моя дружина.

 

• Дружина…

 

Майстер провів рукою та перед ним засяяв екран. На ньому немолода, проте мила жінка весело пила мартіні з червонопиким, але вдягненим у дорогі речі, чоловіком. Вона реготала та линула до червонопикого.

• Дружина у жалобі… - промимрив старий.

За секунду він шкодував за своїм вчинком. Сивий учень підлетів у повітрі та кинувся на екран. Старий був упевнений, що нічого той заподіяти не зможе. Проте він помилився.

Чоловік пройшов крізь зображення та кулаком поцідив у червону пику червонопикого. Той заточився під здивований погляд удови та впав на підлогу.

• А щоб тобі… - перелякано замахав руками старий.

Зображення розсіялось та пропало. Чоловік зі стиснутими кулаками пролетів у повітрі та бемкнувся на невидиму підлогу. Загуло добре.

• Поверни оту паскуду. Я з нею ще не побалакав.

 

• Ти маєш простити. – белькотів старий.

 

А у голові роїлися думки. Це ж неможливо. Неможливо! Мертва душа. Без посвячення у янголи. Навіть не служка пекла, нехай їм грець! Нехай чорнильна душа. Та неможливо, щоб він дістав до реального світу. Що він таке? Старий зчудовано дивився на чоловіка. Що ж він таке? І чому Всевишній обрав саме його? Якби ж можна було почути Всевишнього. Що з ним робити? Чому навчати?

Старий уперше не знав, що робити з учнем. Чому вчити. Мовчки дивився на чоловіка. Той важко дихав, намагаючись заспокоїтись. Проте це в нього не дуже добре виходило. Усередині чоловіка вирувала сила. Темна сила без жодної краплини світла. І така потужна, що старий трохи посунувся назад. Подалі хотів бути коли оте рвоне. А що рвоне – не сумнівався.

• Прощу. Придушу. А тоді прощу. Може. Чому так? Вона має бути покарана. А я сиджу отут із старим пеньком та дивлюсь кіно на екрані. – чоловік у розпачі охопив руками голову та застогнав.

Старий розумів, допоки не вийде з нього біль – не заспокоїться. Рішуче підвівся та підійшов до темного виру. Поклав руку на плече чоловікові. Відчув як той здригнувся та рішуче провів рукою у повітрі.

• Дивись, друже.

Картини калейдоскопом мелькотіли на екрані. Життя проносилось на ньому на великій швидкості. Чоловік мовчки дивився на те, що вислизало з поля його зору за життя. На обман, лицемірство, розпутство та невірність, на зневагу та ненависть до нього, на пустоту сімейного буття, на ту, яку колись кохав.

Картинки змінювали одна одну, а його плечі під рукою старого все більше й більше млявіли. Тугі м’язи розкручували вузли та зникали. Кіно скінчилось, але ніхто з двох не поворухнувся.

• Добре, що я помер. – глухо видавив з себе чоловік. – Але я помщуся.

 

• Як? Ти ж мертвий.

 

• Не знаю як. Але це питання часу.

 

• Часу, якого в тебе вже нема. Ти мертвий – ще раз нагадав старий. – Я хочу тебе навчити.

 

• Чому? Як повернутися?

 

• Ти не зможеш. Але можеш допомагати берегти душі на землі. Я готую янголів-охоронців. Або янголів-майстрів душ. Це залежить від учня.

 

• А як я не хочу? Кидайте мене до свого пекла. – чоловік рвучко підвівся та скинув руку старого.

 

• Різкий ти. Наче куля. – посміхнувся старий. – Допоки я тебе не відпущу – сидітимеш як рідний біля мене та вчитимешся. Вибору не маєш.

 

• Вибір завжди є. Скидай мене до пекла. Сам бачив мою душу. Проби ніде ставити.

 

• Опа! А ти звідки про свою душу знаєш?

 

• Бачу.

 

• А цю? – старий знову махнув рукою.

На екрані з’явилось зображення старенької бабусі. Вона старою рукою простягала уперед букетик польових квіточок. Перед букетом снували, немов мошкара, люди. Поспішали на метро, на роботу, по своїх справах. Ніхто не звертав на стару уваги, наче її не існувало. Тільки один у темному костюмі поглянув на стару, скривився та втупився у свій смартфон.

Очі учня стали вологі. Він рвучко сіпнувся уперед та за мить опинився усередині екрану. Старий кинувся за ним та налетів на незриму стіну, лишившись по той бік екрану.

Чоловік охопив руками стару та притиснув до грудей.

• Стомилися, нене. – ніжно казав старій на вухо. – Воно вже скоро. Побачення з рідними. І з дідом. Він чекає на Вас, нене. Все буде добре. Все буде добре.

Стара, наче чула, широко розкрила очі та завмерла. Чоловік відпустив стару та поглянув на люд. Потім вихопив з потоку за шкірку молодика, що саме неймовірно поспішав.

• Купи квіточки, жлоб. Не втратиш ти ту двадцятку. Заробиш. Бо добра справа завжди наповнює гаманець. Вір у це й в тебе вийде. – чоловік, мов кошака, тряс молодика. – А старій хліба буде за що взяти. Ану купив! Швидко!

Молодик трохи заточився та здивовано поглянув на стару. Потягнув з кишені гроші та вклав у руку старої п’ятдесят гривень. Стара ніяково простягнула молодику букет. Потім покопирсалась у переднику та дістала велике червоне яблуко. Мовчки простягла молодику.

Молодик узяв яблуко та приязно посміхнувся. Вклонився старій та, раз поз раз обертаючись, поспішив з квітами далі. По своїм молодим справам.

Чоловік погладив стару по голові та різко сіпнувся назад.

Коли він опинився по цей бік екрану, то стикнувся з розгубленим поглядом старого майстра.

• Душа у неї. Поранена. Їй важко. Та вона не здається. А от молодика душу мав врятувати. Ще трохи і загрубіла б вона. Його душа. А вона чиста та цілюща. Тепер він на правильному шляху.

Старий мовчки провів рукою по екрану та зображення завмерло. На місці старої з’явилась пляма. Майстер ще раз провів рукою перед екраном. Тепер було видно красиве яблуко, з глибоким надрізом. З нього капала кров.

Потім майстер провів рукою у напрямку молодика. Метаморфози душі молодика вразили майстра. На зеленому листочку затягувались жовті шрами. Зелень набирала сили кольору, знищуючи жовті метастази.

Майстер поглянув на учня.

• І чому я маю тебе вчити?

 

• Вам видніше, майстре. Вчить вже. Стало якось… легше чи що. Отут – гупнув себе рукою по грудях.

 

• Але маєш змиритися та відпустити.

 

• Ніколи, майстре. Ніколи.

 

• А може тоді поглянемо на твою душу? – майстер провів рукою.

 

На його подив зі смоляною душею учня нічого не трапилось. Вона лишалась такою ж чорною.

• Майстре, облиште мені моє. Там пече. І болить. Вам не впоратись.

За спиною у чоловіка з білого диму з’явились двоє янголів з мечами.

• Майстре, сталась прикра помилка. Ця душа не має тут бути. Її буде переправлено до пекла. Вибачте, майстре. Більше такого не повториться.

Чоловік сумно посміхнувся та повернувся до янголів. Потім озирнувся назад та кивнув майстрові.

• Я не здаюся. І не відпущу.

Майстер ошелешено, вкотре за сьогодні, дивився на випадкового учня. На янголів, що вели його геть.

• Стійте! Я візьму його собі на навчання. Він має талан та перспективу.

 

• До чого? Його таланти високо оцінить унизу рогате братство. У нього ж теж…. Роги…

 

Янголи зареготали. Але недовго. Один схопився за щелепу. Інший за місце, яке кожен чоловік береже від удару та холодного протягу. Завертілась катавасія. З неба впало ще кілька янголів та разом якось скрутили дужого чоловіка. Потягли вниз та розчинились у повітрі.

Майстер підсліпувато глипав на місце недавнього нерівного бою. Потім метушливо зазбирався. Став на коліна та почав молитись Всевишньому. Тільки так міг достукатись до верхів. Не звертав уваги ані на янголів, що приходили, ані на нових учнів. Стоячи на колінах возносив молитви нагору.

*******