ПОРТАЛИ («Сучасні містичні казки»)

******

- Я не буду читати твої книжки. І знаєш чого?

- Ні. Ти ж не казав причини.

- Усе просто. Я завжди ходжу до однієї й тієї ж ворожки. Так от, вона подивилась на твоє фото у моєму мобільнику й сказала, що ти не від добра. За тобою армія демонів. Кожен селиться у той або інший твір і виходить ним у наш світ. Ти б кидав оте служіння дияволу.

- Не зрозумів посилу. Та цікаво. Знаєш, я звідусіль стягую цікаві факти, історії або небувальщину. Заради того, щоб покласти на папір літерами у вимишленому творі. У словах твоєї ворожки є певний сенс. Можу я з нею поспілкуватись? Дещо прояснити й може на нову цікаву історію вистачить.

- Ні! Вона не буде тебе чистити. Вона боїться тебе. Каже, що темна сутність у тобі керує тобою. А коли ти даси усе, що від тебе потребують – тебе просто зітруть з цього світу тим або іншим шляхом. Та й краще нам взагалі не спілкуватись.

- То що ж робити мені? Змінити своє життя тільки тому, що якась невідома мені тітка щось промугикала?

- Роби що знаєш. А я раджу тобі знайти ворожку сильну та покінчити з демонами. Щоб допомогла.

Я зчудовано дивився на дорослу, в літах, людину з гарним офіційним статусом у крутих державних органах та не вірив своїм вухам.

Неначе дитина якась. Так, я сам не розумію певних речей, їх природи. Можу, як древні, пояснити це магією та богами. Можу спробувати використати куці знання куцих людських наук на кшталт фізики, хімії та біології. Проте чітко розумію – у другому випадку фіаско гарантоване.

Розмова лишила по собі неприємний осад та гіркуватий післясмак. День добігав свого кінця і вечір був не за горами. А з вечором приходила самотність.

Саме від неї я щодня вперто рятувався казками та видуманими світами. Занурювався увесь досередини нового світу, по ходу занурення видумуючи нові й нові його реалії. Пірнав до самого низу, аби зрозуміти той світ. І виринаючи чіпляв з собою нові слова та речення, що самі собою складались у нову казку.

Починаючи з першої літери достеменно не відав куди винесе мене той світ та моя фантазія. Ніякого чіткого плану та конспектів. Слова лились на папір, неначе під диктовку.

А потім приходило полегшення. Не сам. Зі мною мій новий герой. Нова цікава сильна або не стандартна особистість. Аби прикрасити цей сірий світ. Аби мати можливість згадати цього героя та узяти від нього щось, чого в самого немає. Чим не новий дух або, як казав цей товариш, демон.

Може й є правди в його словах. І кожного вечора я відкриваю нові портали з інших країв. Світів. Усесвітів.

Добре, приймемо за константу, як кажуть математики. Я створюю нові сутності, нехай на папері. Так це робить кожен письменник, створюючи своїх героїв.

Дуже логічно тоді виглядають багаття з книжок, біля яких у середні віки грілась церква. Аби знищити ці сутності.

Думка захопила настільки, що самотність навіть не пискнула цього вечора. Цікава теорія та історія. Це може бути красива казка. Або навіть роман. Про демонів, що вириваються з інших світів. Саме через письменника та його твори. Колись таке було вже екранізоване Голівудом, та хіба зважатиму на те? Своя історія. Не така, як у Голівуді.

Звично сів за стіл та дістав аркуш. Чистий, білий. Дуже довго дивився на нього, не наважуючись хоч словом викласти новий світ порталів демонів на аркуш. Щось не те. От не йшло занурення у той світ.

Фантазія підкладала варіанти історій щодо демона, який заблукав цим світом і автор мусив його повернути. Потім кілька анекдотичних історій та випадків. Цікава буде історія.

А руки вперто не торкались аркушу. Такого світлого. Білого. Що не так?

От що зі мною? Невже досяг того рівня розвитку як писака, що маю творчий колапс? Чи то не моя історія? Або не сьогодні? Не сьогодні.

Видихнув та вдоволено повернув додому до ящику лист паперу. Там його радо привітали такі ж як він чисті білі друзі. Не сьогодні.

Відкинувся, що аж спинка стільця застогнала, і знову згадав розмову. Цікаво, а чи правий він і його ворожка? Невже присвятив себе служінню темряві заради порятунку від самотності? Якщо прийняти, що те надзвичайне, про що пишу й справді існує.

Думка про те гризла зсередини та не давала спокою змореній душі. Так й спати не буду. А завтра насичений подіями та справами день. Треба було щось робити.

Збори не взяли багато часу і от я сам на сам з темною вулицею і свіжим нічним повітрям.

- Вечір добрий, шановний.

Таки не сам на сам. Є ще полуночники, як я. Старий сидів на лавочці у дворі та потягував з пляшки світле львівське.

- Добрий.

- Не спиться?

- Щось ні.

- Така гарна тиха ніч. От чому молоді не спиться? Мав би можливість…

- І шкодували б кожну секунду сну, розуміючи своїм досвідом, що життя швидкоплинне.

- Розумно. – кивнув старий та дістав з величезної кишені ще одну пляшку пива. Протягнув мені.

Зазвичай, я не приймаю питне їстівне від чужих. Проте від старого не відчувалось небезпеки. Скоріше… цікавість.

- Гарна ніч – повторив старий. – Гарна ніч для розмов, базікання та теревенів.

Я кивнув і втягнув світлу хімічну рідину пива досередини. Гіркота львівського розливу ліниво потекла стінками, несучи з собою нову порцію генно модифікованих частин.

- Хіба твої герої, ну ті, яких ти видумуєш, несуть у собі щось криве? – я підскочив на місті і втупився у хитрі очі старого. – Поміркуй. Кожен з них – особистість. Добро перемагає. Надія є. Де демони?

Старий всміхнувся і його очі зблиснули червоним. Червоним полум’ям іншого світу.

- Так це правда?

- Ні. – весело подивився старий та затягнувся пивом. – Не зовсім.

- Тобто?

- Уяви собі… - старий подивився на пусту пляшку з-під пива, яку цмонив за секунду до того, і пляшка почала сама по собі наповнюватись темною рідиною. Блимнула етикетка і ось він вже тримав у руках темне баварське пиво з Дойчлянду. Затягнувся напоєм. Крякнув. – Ось так добре. Смачніше.

Так от. Уяви собі, що кожен людський вчинок, думка, дія – матеріальні. Тільки не в цьому світі. В нашому. От ти згрішив собі тихенько й неначе у цьому світі нічого не відбулось. А в нашому – війна. Тебе зрадили? Ти пішов собі жити далі. А в нас…

Старий махнув рукою та кивнув на мою пляшку. Я з подивом побачив темне баварське у себе у руці.

- Не зрозумів посилу.

- О! Ти таке вже сьогодні промовляв. Коли тобі стане легше – не слугуєш ти ані демонам, ані янголам. Так легше? – я кивнув і затягнувся смачною рідиною. – бо немає їх у цьому світі. Немає. Пішли.

- Куди?

- Туди. До нас пішли. Разом з магією, дивами та усім усім й усіма.

- От тепер точно не зрозумів.

- А що тут складного? – старий змінив форму і тепер на нього дивилась гарненька краля у апетитному вбранні. Помітила подив і захоплення. Вдоволено пирхнула. – Кожна думка матеріальна. Для нас і нашого світу. Мешканці цього світу своїми думками відкривають безліч енергетичних порталів і посилають нам демонів або янголів.

Навпаки, розумієш? Не демони рвуться до вас. Ви даруєте їх нам.

- Припустимо.

- Припустимо. Тому я тут офіційно. – поважний секретний агент у чорному смокінгу дивився на мене. Замість пляшки тримав мартіні з оливкою. – З проханням нашого світу. Пиши й далі. Не сумнівайся. Пиши. Добре?

- Навіщо то вам, якщо припустити, що все те, що ти сказав – правда.

- Розумієш, мілкий стає ваш світ. Мілкий та прісний. Усі тупіють у соціальних мережах. Одноманітно працюють. Не вилазять з дурнуватих телевізорів та серіалів. Бідніють душею. Світлі потуги змішуються з буденністю та йдуть у пісок без жодного сліду. А наш світ гине. Усе менше й менше порталів ви відкриваєте нам. Ми мремо! – вигукнув старий та надовго замовк.

Я зчудовано дивився на старого і не знав що маю сказати. Увесь час мріяв та писав про дива. А ось тут, коли те диво настирно дудлить пиво (тепер вже чеського Козла) і дивиться на мене жебрацькими очима, в яких палахкотить демонічне полум’я разом з янгольським світом.

- То що ви від мене хочете? – спромігся запитати.

- Пиши. Просто пиши, добре? – старий підвівся та почав танути у повітрі. – А! Згадав! Тобі вітання від твоїх.

- Моїх? – я тупо дивився на старого, що майже розчинився у повітрі.

- Твоїх, твоїх. Усі здорові й шлють вітання! Кожен з твоїх героїв. І чекають гостей.

Старий щезнув остаточно і слова про гостей тільки бриніли у повітрі. Я стенув плечима, намагаючись прокинутись. Наче й не сплю. Підвівся, кинув пусту пляшку з-під темного до урни для сміття і пішов додому. Треба більше відпочивати. Привидиться ж таке…

… Мовчки повернувся вже від дверей та поглянув у бік урни. Там самотньо лежала пуста пляшка, якої не мало бути у цьому світі…