Sep 9, 2022
Містичні оповіді
Душежер
******
Він мляво відкинувся у зручному кріслі та жадібно поглянув у бік пачки цигарок. Жадану коробочку з імітацією тютюну усередині було відібрано у нього на самому початку сеансу. Тепер сеанс було майже скінчено, він втомлено відповів на останнє озвучене питання і хотів розслабитись та затягнутись димом.
Який бевзь вирішив називати годину у штатного психолога годиною релаксу? Як на нього – більш нудного та напруженого часу годі було й шукати. Не мати можливості вести себе як заманеться, контролювати кожне слово, сидіти у душному тісному приміщенні. Такий собі релакс.
Ще раз глипнув на цигарки та розчаровано і трохи дратівливо втупився у бік психоаналітика. Стара шкапа. Сама вже не пам’ятає, що таке справжній вихор життя. Й йому не дає.
Психолог поглянула на пацієнта через скло важких лінз і, неначе вміла читати думки, легко підхопилась з крісла та прочинила вікно.
Свіжий подих вулиці приніс гомін та запах тільки но спеченої здоби з кафетерію, що весело собі процвітав на першому поверсі будівлі.
Він заздрісно здихнув та втягнув ніздрями те, про що мріяв останню годину. Їсти хотілося. Дуже.
Психолог постояла біля відкритого вікна, мовчки розглядаючи щось на вулиці. Потім таким же легким рухом, як за мить до того, кинула пачку цигарок у його бік. Здивований упіймав пачку, швидко, аби не встигла передумати, витяг білого циліндра і клацнув запальничкою.
Кабінет поступово наповнився ароматизованим димом дорогих сигаронів, які полюбляв курити.
Психолог підійшла упритул, що навіть почав переживати за свою цноту, та витягла з пачки такого ж білого циліндра.
Шанобливо клацнув запальничкою у її бік, гадаючи, що буде на продовження незвичайної ситуації, яка панувала у кабінеті.
Вона всілась у своє крісло та так само жадібно втягла у легені шкідливу ароматизовану отруту.
- Показники, як завжди, на висоті. – він задоволено кивнув та спробував підвестись, вважаючи розмову закінченою. – Та усе є кілька додаткових запитань.
Розчаровано осів у кріслі для допитів.
- Питання головне. Чому?
- Що чому?
- Чому робота виконується вибірково?
- Не зрозумів…
Психолог провела правицею у бік стіни й там засвітився екран.
Ситуація була знайома. Він йшов вулицею у час пік. Він згадав той день. День як день. Пройшов мимо бабці, що старцювала. Потім спокійно підійшов та став позаду кремезного хлопця у недорогому костюмі офісного працівника. Мовчки спостерігав як той щось натискає у своєму смартфоні. Потім кривиться та зле дивиться на відповідь шефа. Тихенько проводить рукою по спині хлопця і на землю одному лиш йому видимою трухою осипаються решти душі хлопця.
- Все вірно. Я знищив його душу. Заздрість, злість, жадоба, лінь та острах змін у житті. Класичний набір. Згідно припису, я маю знищити таку нікчемну душу та лишити бездушного доживати вік. Наскільки пам’ятаю – піде після смерті тіло на смітник. Переродження не буде. До чого це кіно на стінці?
- Поміркуй та уважніше придивись. – психолог почала раз поз раз прокручувати подію. – Нічого дивного?
- Ні. Що я зробив не за протоколом?
- Бабця.
- А що стара? – він з подивом поглянув у бік психолога. Між собою душежери з департаменту справедливості тихенько називали психолога Тортилою. Вона дійсно вічно сиділа набундючена у своїх окулярах. Гладка та зморшкувата – дійсно нагадувала стару черепаху з фільму про Буратино.
- Чому не спік її душу?
- Підстав не бачив.
- Не бачив? Ображена світом, людьми! – верескнула Тортила – Нікчемне існування! Доживає. Що вона робить задля своєї душі? Старцює? Чи піклується про кого? Я вбачаю у тобі співчуття, що є геть не професійною рисою душежера. Маю відсторонити тебе від обов’язків на час внутрішнього розслідування. Йди. вільний.
Він був певен, що під мішкуватим піджаком у Тортили можна знайти жетон відділу внутрішніх розслідувань. А то ще й покарань. Живо уявив собі як Тортила з масною усмішкою на старому обличчі випалює його душу й він летить шкереберть у темне ніщо. Як той заздрісний молодик. Стало різко душно у кімнаті і він ватними ногами потупцяв у бік дверей.
- Я хочу нагадати. – вкрадливий голосок Тортили змусив його спину стати мокрою. – Ти – сміття. Тебе прийняли до департаменту й дали вічне життя тільки тому, що твоя щерблена душа вбивала, гвалтувала, знущалась. Ти виродок. Жорстокий. А тільки такі помиї можуть робити ту брудну роботу з випалювання.
- То було більше ніж двадцять сторічь тому.
- Що змінилося? Ти став на шлях виправлення? То може тебе до департаменту порятунку перевести? Де працюють хлопці з чесним ім’ям, які віддали своє життя за справедливість та віру. Ото їм до компанії… Йди. Не сердь мене, душежер.
Він мовчки вийшов у коридор та рушив у бік виходу надвір. Блимнула синім лампа на виході. Це свідчило, що він йде у світ без своїх повноважень. Уперше за кілька десятків сторічь він мав відпустку. Неочікувану.
За результати розслідування не переймався. Він був одним з кращих душежерів. На його рахунку було стільки знищених нікчем, що годі й рахувати. Максимум, що йому могло бути, це догана та позбавлення балів у внутрішньому рахунку. Департамент ніколи не відмовиться від нього та його здібностей заради зашкварів старої психопатки. Бодай навіть вона буде з внутрішньої безпеки.
Прогулюючись дійшов до старої церкви. У робочому режимі працівникам його департаменту, як і всіх інших вхід до церков було заборонено. Вони працювали, як він колись вдало пожартував, з підпілля. Церква була прихистком та штаб-квартирою інших хлопців, що робили свою роботу з небесних рівнів.
Видихнув та зайшов досередини. Блимнуло жовто-білим спалахом. І він впав на коліна у великому і на цю хвилину безлюдному залі для служінь.
Ледь доповз до лавочки та важко вмостився на ній.
- Вітаю, Алантію. – біля нього виник старий Архангел у білому чистому вбранні.
- Я більше так не можу. – він протягнув руки, вбрані у чорну довгу кофтину, що скоріше нагадувала плащ. – Я втомився.
- Розумію. Двадцять сторічь під прикриттям. Скільки душ ти врятував за цей час?
- Як оту стару?
- Так. Мале кошеня, якого вона годує щовечора та пташки тобі вдячні.
- А скількох я вбив? Саме оцими руками – він судомно протягнув руки у бік Архангела. – Скільки душ загинуло?
- То дійсно нікчемні створіння. Їм навіть краще бути бездушними. Їх пустий життєвий шлях скінчиться й вони не з’являться знову. Вони дадуть шлях новим, свіжим душам. Хіба це не гарна робота? І поміркуй. Скількох помилок ти не допустив? Якій кількості справжніх щирих душ ти дав шлях та шанс на перетворення? Ми всі вдячні тобі за твою роботу. Тебе чекають нагорі твої друзі та колеги. Всі шлють вітання.
- І вона?
- Вона особливо. Чекає та хвилюється за тебе. А зараз час. Ти, не справжній ти, а кого вдаєш, не може довго перебувати у святому місці. Зараз ми тут з тобою чогось зруйнуємо та знищимо. Наш департамент зовнішніх зв’язків дасть протест. Ваш – щось відпишеться. Тебе офіційно вичитають. Неофіційно – пожмуть руку й пустять далі до роботи. За те, що сала за шкірку залив чистоплюям на кшталт мене.
Воно ж так… Тебе та шкапа дістала, ото й випускав пару. Все логічно.
- І ми знову віків через двадцять зустрінемось?
- Як воно вже вийде. Тримайся.
- Та тримаюся… - він легко злетів з лавочки. Розправив білі, неначе перший сніг, крила. Потім знову склав їх на чергові двадцять віків та заховав під чорним вбранням. Осмикнув одежинку та сумно поглянув у бік Архангела, пішов на двір.
За його спиною щось рушилось. Ангели наводили безлад. Стиснув зуби та довго випускав повітря з легенів перед зачиненими дверима. Витер мокрі від сліз очі. Вдихнув такий рідний запах ладану та свічок храму і різко буцнув ногою двері.
Надвір з церкви вискочив душежер з перекошеним обличчям та кривою посмішкою.
******
Коментарі
Щоб мати можливість залишити коментар авторизуйтесь на сайті
-
-
Суджений мій, ряжений. (754)2022-07-04 -
Якісний прокльон. (748)2022-06-28
Поки ніхто нічого не написав...