МАЙБУТНЬОМУ МЕНІ («Сучасні містичні казки»)

*****

Стаття на сайті про психологію трохи захопила його. Там йшлося про те, щоб орієнтуватися на свою поведінку та вчинки, дії або їжу як інвестицію у майбутнього себе.

От, наприклад, уявити перед собою себе рідненького через кілька десятків років і отак от собі у вічі сказати щось на кшталт: «Вибач, друже, за оті два крильця гриль. Вони були зайві, але такі смачнезні».

А майбутній він мав би доброзичливо кивнути та вибачити за такий мілкий та незначний гріх перед Всесвітом.

Гарна стаття. Він потягнувся до чергового крильця та замовив ще пива. Знову пірнув у статтю. Дочитав. Перечитав. Вирішив слідувати новим завітам незнайомого сайту.

От саме зараз він уявить собі себе майбутнього. Так. Майбутній він має бути мачо. Загорілим, піджарим та дуже багатим. Уява малювала вже навпроти у кріслі гарного, хоча трохи старшого чоловіка з сильним тренованим тілом, у гарному одязі. Так, тепер годинник на руці. Має бути дорогий та відомий. Тепер обличчя. З обличчям виникли невеликі труднощі. Не любив своє відображення у дзеркалі, тому довго уявляв обличчя мужнього, вольового, сильного чоловіка. Незалежного від жіночої примхи. Обличчя людини, яка звикла тримати своє життя за штурвал.

Нарешті те йому вдалося і він задоволено зафіксував у своїй уяві той образ. Так. Перший крок зроблено. Тепер маємо кому звітувати або перед ким вибачатись.

Ні, яка гарна стаття!

Краєм свідомості пробігла думка про те, що всі шизофреніки так починали. Зі звичайної уяви, яка народжувала саме того, хто був вірним товаришем та поплічником у будь-яких справах. У теренах психології та психіатрії не зовсім розбирався, проте якісь знання, надбані у глибинах інтернету мав.

Ой який правий був мавр, що винайшов російську мову! «Всі ми навчалися потроху, чому небудь та як небудь».

Добре. Думки про подвоєння особистості сюди пхати не буде. То ж не інша особистість. А він! Він, дорогесенький. І уявний. Якби була така пересторога загратися у уяву, то в статті б про те повідомили ж.

Про плагіат, що розгулює інтернетом, копірайт та свободу друку без цензури та експертизи будь-чого будь-ким не задумувався, як не задумуються про те інші веслярі на галері всесвітньої павутини.

Прогнав думку, яка шкодила йому. Та знову втупився у крісло навпроти. Але уявити себе Аленом Делоном не встиг.

• Не заважатиму? – на спинку крісла, в якому мав би сидіти майбутній він, лягла важка рука.

 

• Ні. – сам не розумів, чому дозволяє незнайомцю нищити його привабливу самотність за столиком.

 

• Дякую. – незнайомець ледь всунув своє свиноподібне тіло у крісло та важко задихав, ніби розвантажив до того вагон. – Можу пригостити?

 

• Так. – кивнув. Мелькнула панічна думка: «А він не того? Не по чоловікам?»

 

• Вибачте, я не того. Не по чоловікам. – він підскочив від слів грузного незнайомця. – просто я побачив Вас і в мене виникла цікава думка, що мені є що Вам сказати.

 

• І що ж? – напружено слідкував за незнайомцем.

 

• Дозвольте представитись. Валентин.

 

• Ге. Я теж – Валентин!

 

• Я знаю. – кивнув усміхнено незнайомець.

 

• Звідки? – здивувався він.

 

• Бо я, то ти через десять років, бевзю! – несподівано зле рикнув товстун.

 

• Що…

 

• Мовчи! Мовчи та заткни пельку. Але не отими крильцями, бодай вони тобі на дупі чиряками вийшли!

 

Підійшла офіціантка. Товстун замовив два соки фреш з апельсина та яблука. Один йому, а один – його гостеві. Офіціантка зникла на горизонті, заклопотана виконанням нового замовлення.

Ці кілька секунд надали можливість йому оговтатись та уважніше придивитись до товстуна. Було у ньому щось дійсно рідне та знайоме.

• Дививсь-дивись. У що ти, саме ти, мене перетворив. Мріяв про мене – викликав мене. І я тобі, знаєш, за те дуже вдячний. Бо маю про що з тобою поговорити.

 

• І як я? У майбутньому.

 

• Ти у майбутньому – це я. дивись уважно. Дивись, падлюко. Якщо не перестанеш жерти вночі – буде горе. Спочатку нирки. Потім ожиріння та зайва вага.

 

• Але я ж буду багатий…

 

• Та ти що! Ти? – товстун гірко засміявся, потім його обличчя скам’яніло  – Не будеш. Бо будеш боятися ризикувати та роззявлятимеш свої вуха на всіх перших зустрічних радників по життю. І вона…

 

• Вона?

 

• Так…. вона…. – товстун розпачливо поглянув на нього і він помітив у його очах біль та смуток – Вона. Ти… Я…. Свині ми. Ти… я…. не цінували те, що вона дарувала нам. Ти розійшовся зі своєю долею через шість місяців від того, коли її зустрів. Бо тобі, вибачте, гонору тренувати ні на кому було. Тому я самотній. І без діточок. А я так хотів ….

 

Товстун тремтячими руками вихопив обидва стакани соку у офіціантки, що саме прибігла з ними, та по черзі залив їх у свою печеру-пащу.

Він дивився на товстуна, на його брудний дешевий одяг і не вірив. Він не може бути таким. Отаким огидним та бридким. Товстун викликав жалість та тривогу за його здоров’я. На мачо якось не тягнув.

Товстун потягнув пальці-сардельки до тарілки з крильцями. Різко схопив пару та засунув їх до свого рота, заїдаючи здоровий сік зовсім не здоровою їжею.

• Ти менше б жер, чи що.. – він спробував зупинити товстуна.

 

• Я – це ти! – товстун вправно вхопив тарілку з крильцями та смачно ними захрумтів.

 

• Огидно якось бачити себе…. Отакого….

 

• Яким зробив.

 

• Отож… Припустимо… припустимо, що ти – то старший на десять років я. І ти не фантазуєш.

 

• Ні. Сьогодні вранці ти звільнився з роботи на пошті. І потягнув сюди – заїдати горе та мріяти про майбутнє. Я це пам’ятаю. А вчора вранці тобі телефонувала мати. Казала, що погано себе почуває.

 

• Тттак..

 

• Ти її ніколи більше не побачиш – товстун діловито витирав рештками хлібу соус від крилець у тарілці.

 

Від цього його слова, вимовлені буденним тоном, звучали набагато страшнішими. Він підхопився з-за столу та швидко намацав гроші для розрахунку. Кинувся до виходу, забувши про товстуна. Одна думка била у скроні – мати!

Доїхати до матері не зайняло багато часу. Ще менше часу знадобилось, щоб підняти стареньку на ліжко з підлоги та викликати швидку.

Лікар вдячно тис йому руку. Якби не він, то невідомо що сталося б. Він стояв зніяковіло перед лікарем у лікарні та дивився у вдячні материні очі. Брехня! Він ще не раз її побачить!

Увечері у себе у квартирі, зморений, впав на ліжко. Довго лежав та дивився на стелю. Він не такий. Він хоче та буде успішним. У нього все вийде!

Звично підвівся та задумливо почалапав до холодильника. Узявся за дверці. Прочинив. Зсередини на нього лагідно глянули наїдки. Посміхнувся і різко зціпив зуби. Гепнув дверцятами та почав збиратись.

За кілька хвилин вже тренувався на майданчику у дворі багатоповерхівки. Піт заливав чоло. Незвичні до вправ руки тремтіли. Дихання не вистачало.

Ранком справ вистачало. Після відвідування матері і кількох співбесід чимчикував від найближчого від квартири спортзалу. Абонент на місяць тіснився у кишені разом з рештками грошей. Нічого. Він сьогодні ще подумає де та як може заробити гроші.

Біля двору трохи посторонився дорогому авто, що саме виїздило з нього. На капоті кішка у стрибку. Ягуар! Гарне авто.

Авто пригальмувало. Скельце водія поїхало униз. На нього дивився саме той мачо, якого він собі уявляв у кріслі кафе учора. Мачо привітно посміхнувся.

• Гарна стаття. І ти молодець. Тримайся. Буде важко – клич мене. Побалакаємо.

Авто рвонуло на виїзд, а він ще стояв з роззявленим ротом. Отепер у нього все вийде! Він вірив у себе. Як ніхто.

Продовжив подорож додому. У голові зрів план де заробити грошиків. Але за нього засяде після вечірнього тренування…

*****