ЗЛИДЕНЬ («Сучасні містичні казки»)

****

Злидень почухав пузо та визирнув з-під дивана. Оглянув занурену у темряву кімнату та замислився. Не знав, з чого сьогодні почне. Учора піком його творчості стало невеличке озерце у ванній кімнаті біля унітазу. От учора він був задоволений собою як ніколи. За день він примудрився два рази звалити на підлогу дорогий новий мобільний хазяїна, замакітрити хазяйку так, що підгоріла курка у духовці, розхвицькати лишки грошей у супермаркеті, нашіптуючи хазяйці, що акція то саме те, що їй треба. Також він зміг висмикнути банкноту у сто гривень, останню у гаманці, та посіяти її біля виходу з магазину. А увечері він радо крутив клятий унітаз до тих пір, поки гума кріплення не витримала та не почала текти водою.

А от сьогодні щось не було натхнення. З тієї самої миті як він оселився у цій квартирі кожен день був кращим за попередній. На біду власників квартири – молодої сім’ї з малим хлопцем шести років, їм дістався досвідчений професіонал. Злидень доводив методично молодят до повної зневіри. Змусив втратити роботи, залізти у борги. Кілька разів молодята вже ховались від контролерів з РЕСу, які намагались вручити кілометровий рахунок за електроенергію.

 На захисті молодят стояла їх працелюбність, впертість та сила не здаватись бідам та лихові. Та злидень добре, дуже добре, знав свою роботу. Він перемагав. У квартирі запанував занепад та поганий гумор. Не було чутно ані сміху, який злидень не виносив, ані радості, яку терпіти не міг. Поступово молодята зневірились. Злидень вже готував хазяїна до чарки. Бо зневірені та слабкі люди завжди намагаються заховати свою слабкість у чарці. Чаркою мала закінчитися сім’я. А злидень тоді вже вибере за ким він поїде. За ним або за нею. Бо квартиру мали продати невигідно та за борги. Так він собі намудрував і того плану тримався.

А от сьогодні, мабуть, прийдеться узяти вихідний. Щось не йшли капості у голову.

«Мабуть хандра» - подумав злидень та зазбирався назад до своєї схованки. Завтра зранку він щось вигадає отаке. Щоб на голову не налізло.

Та до схованки не поповз. Щось у квартирі було не так. Він дуже чітко контролював увесь периметр об’єкту, як сказали б військові. І сьогодні крім відсутності натхнення щось ще викликало його занепокоєння.

Пройшовся кімнатою. Мимоходом перекинув чашку з-під кави на диван, лишивши пляму на самому видному місці. Вийшов у коридор. У дитячій горіло світло.

Ага! Йому туди. Шмигнув шпаринкою під дверима та озирнувся. Ніхто не спав. Молодята сиділи мовчки біля ліжка малого та безпорадно дивились на термометра.

Термометр показував 39,6. Поряд з ліжком лежали рештки жаро понижувальних ліків. Злидень одразу зрозумів, що марні зусилля збити температуру нагнали безпомічності у квартиру. Саме її й відчув. Перед такою безпорадністю навіть він, професіонал зі стажем, схиляв голову та знімав шляпу, бодай вона б у нього була.

Хазяїн провів пальцем по тріснутому скельцю мобільного, якого отримав у подарунок на день народження від своєї дружини минулого тижня, та набрав 103.

Швидка приїхала дуже оперативно. Лікар міряла температуру та наказувала збирати речі мамі для того, щоб їхати до лікарні. Злидень зацікавлено спостерігав з кутка та міркував як може використати ситуацію на свою користь.

Молодята поїхали зі швидкою. Квартира занурилась у темряву та спокій. Це відбувалось якось дуже довго. Майже до ранку. Злидень ледь дочекався поки не гупнуть вхідні двері та не впустять назад до квартири хазяїна. Той тихо, ніби у квартирі спав малий, пройшов до кухні та стомлено присів, обпершись руками на стіл.

Намагаючись дізнатися новини, злидень поповз тихенько, щоб не помітили, до столика. Мав на меті навіяти хазяїну думку про чарочку. Бо це ж саме слушна мить.

Хазяїн несподівано для злидня охопив руками голову. Сльози капали на погано вимитого столу, змішуючись з пилом, якого додав злидень для антуражу. З кармана хазяїна випав клаптик паперу, згорнутий учетверо.

От з цікавістю у злиднів завжди було усе гаразд. Бо як же капостити, не відаючи що та де відбувається. Тому очікувано злидень посунув до паперу. Розгорнув та почав читати.

Коли дочитав, то обережно поклав папір на місце і мовчки пішов з кухні. На невеличкому клаптику паперу вмістилось усе. Страшний діагноз малому, вирок його життю та майбутньому сім’ї. А також конкретний перелік ліків, які мав якнайшвидше дістати чоловік. І гнітюча своїм розміром загальна вартість отих ліків.

У злидня у цій квартирі вже не було роботи. Коли на ранок бідолаха не дістане, а він не дістане – це злидень знав дуже добре, ліки або грошей на них, то все. Сучасна державна медицина намагатиметься зробити, що зможе. Та ота медицина у країні носила статус церковної миші, якій навіть крихіток не діставалось після можновладного корита. Якийсь час проте вона могла допомогти.

Злидень замислився.

«Невже це все? То або треба нову роботу шукати, або вирішувати з ким з цих двох жити потім.» - та радощі такі думки не приносили.

Ходив з кутка у куток вітальні та міркував.

Це нечесно! Він і тільки він мав довести сім’ю до занепаду та розколу. Саме його в тому має бути заслуга. А не якогось випадкового випадку. І це його родина. Не має права ніхто отак от ображати. Крім нього. Так! Зібрав руки у кулачки та рішуче двинув до кухні.

На кухні виліз на стола та сів перед господарем. Той рюмсав. Кахикнув на вухо плаксі та зле підібрався. Чоловік підскочив на місці та ошелешено розглядав дивне чорне маленьке створіння, що хазяйновито всілося у центрі обіднього столу.

• Чого вирячився? Треба рятувати дитину.

 

• Ти хто?

 

• Дід Пихто! Що робити будеш? Де грошей дістати?

 

• Я… Я…. Не знаю – протягнув господар.

 

• Віхоть. Безхребетник. Тюфтій. Мямля. – розходився злидень. – Ти стільки років зі мною воював. Я вважав тебе воїном.

 

• А ти хто?

 

• Злидень! Я тут… до занепаду усе довожу.

 

• Навіщо?

 

• Бо завдання – споважнів – від подруги твоєї жінки. Заздрила багато вона щастю вашому. От і накликала мене. А я тут уже й поселився.

 

• Навіщо?

 

• Ну, сім’ю зруйнувати. У борги завести. Щоб заздрити було нічому. Робота така – несподівано для самого себе почав виправдовуватись. – Та не так же. Якщо нічого не вдіяти – малий помре. Треба щось робити. А потім я вже продовжу паплюжити вам життя.

 

• То ми ж тобі поганого нічого не зробили.

 

• Ви. Ні.

 

Чоловік підвівся, підняв клаптик паперу та розгорнутий поклав на стіл. Поряд поклав мобільного та пішов у передпокій по гаманця з кредитними картками.

• І ноутбук захопи! – у спину закричав злидень – спробуємо кредитний ліміт підняти!

Чоловік кивнув, приймаючи пораду від чудернацького співрозмовника, та почапав у передпокій.

Злидень діловито пройшовся столом. Так, вони складуть список! Список друзів та знайомих, до яких можна та треба зателефонувати! Вони спробують підняти кредитний ліміт на картках. Це також гроші. Але гроші треба віддавати. Значить, необхідна робота. Що ж таке зробити? Злидень крокував з одного краю столу до іншого.

Чоловік приніс ноутбука та гаманця. Декілька хвилин обидва мовчки втикали у екран техніки, що завантажувала Віндовс.

Потім наперебій почали ділитись міркуваннями з приводу ситуації. Думки у обох співпадали, отож разом почали працювати.

Поки система обробляла запит на збільшення кредитної лінії, чоловік телефонував усім друзям та знайомим. Злидень магічно підсилював емоцію та прохання, намагаючись дістати до серця співбесідників. Рикнув на ноутбук, який хотів видати відмову. Потягнувся магією у банк та пересунув пару файлів у їх системі.

Банк тренькнув зеленим повідомленням, даючи п’ятдесят тисяч кредитного ліміту. Чоловік зраділо схопився на ноги та помчав знімати готівку. Як буде віддавати він не думав. Проте над цим вже працював злидень.

Старе резюме хазяїна дивним чином опинилось на самій горі стосу з таких же резюме у дуже великій корпорації. Завтра його покличуть на співбесіду. І злидень поїде з ним! І горе тому, хто спробує не взяти його господаря на роботу! Малий потрусив кулачками у повітрі та заходився міркувати та працювати далі.

Потягнувся до лікарні та струсонув чергового лікаря. Той прокинувся, схопився та помчав до чергової сестри.

• Ми ж маємо рештки препарату! Що залишився від одного пацієнта! Негайно вводити малому! – репетував спросоння лікар у осоловілі очі медсестрі.

Злидень вдоволено кивнув та помчав до вітальні. Там, у книжках, він заховав кілька крупних купюр хазяйських грошей. Щоб забули та з книжкою потім або віддали або викинули. Знайшов та потягнув у кухню. Кинув зверху на стопку грошей, яку за мить до нього поклав на стіл хазяїн.

У двері загупали. Дзвоника злидень зламав минулого тижня, та все одно він підскочив від несподіванки. Прийшли друзі та люди, яких ця сім’я тримала за дуже далеких знайомих.

• Так, донори є. Грошей назбирали, що могли. Вибач, що не багато. Є три авто. Будемо чергувати та їздити скуповувати ліки. Помчали!

 Чоловік проковтнув сльози та швидко почав збиратися. Згріб у спортивну сумку кіпу грошей, яку доповнили люди та останнім вискочив з кухні.

Потім вернувся та глянув на злидня, що саме знову з’явився посеред столу. Кивнув йому.

• Дякую тобі, друже. Лишайся з нами. Як друг та член родини. Дякую.

Вискочив з квартири, лишивши зніченого злидня самого. Той почухав потилицю, прикидаючи вигоди від нової пропозиції. Посміхнувся. Та почапав з квартири. Де живе та сама подруга знав. Тепер має багато роботи там. Кожного дня. І чіткий план. А увечері він радо приходитиме додому. До своєї сім’ї. І буде все вдома добре. Він за тим прослідкує. Особисто!

****