ОСТАННІЙ КРЕДИТ («Сучасні містичні казки»)

******

• Ви зателефонували до компанії «Шанс». Компанія «Шанс» - швидкий кредит без відсотків та застави. Чим можу Вам допомогти?

У мобілці голос чоловіка звучав приглушено та ледь надтріснуто. Вона посміхнулась думці, що спілкується з Термінатором. От зараз він вилізе із слухавки і почне торочити про захоплення світу машинами.

• Чим я можу допомогти? – нетерпеливився голос у телефоні.
• Я хочу кредит. Без застави та відсотків. Двадцять тисяч гривень.

Вона порахувала, що цього вистачить їй дотягнути до новорічної премії. А потім вона перекриє. Самостійне життя після розлучення мало як свої плюси, так і свої мінуси. Хоча самотність душила її увечері, коли всі справи зроблено і в такому широкому й пустому ліжку, намагаючись зігрітись, вона ковтала сльози самотності. Та в цілому було непогано. Вона вже звикла до самостійності і, навіть, ремонтувала вже кран на кухні. І тепер він майже не капав, перетворюючи уночі ті звуки на краплі води десь у темній дикій печері.

• Ми не даємо гроші. – голос вирвав її з роздумів.
• А що за кредит тоді такий?
• Ми даємо кредит на шанс.
• Тобто? На який шанс?
• У кожного він свій. Звідки я знаю Ваш шанс. То будете брати? – нервував менеджер.
• А віддавати чим?
• А! То легко. Перша Ваша щаслива думка – наша. І все.
• І все? Так просто? У чому пастка?
• Ні в чому. Ми даємо кредит – шанс. Ви погашаєте заборгованість першою щасливою думкою. То берете?
• Люди, що ви там курите?
• Взагалі то червоний Мальборо. Воно в корпоративних кольорах.
• А сильніше нічого?
• Ні. Нам не дозволяється. Служба, розумієте…

Вона дзвінко засміялась. Якесь пришелепкувате дало об’яву і тепер розважається. Що ж, вона має право розважитись.

• Беру! – підтримала вона гру.
• Добре! – зраділа слухавка. – Ви отримали кредит на шанс. Відсотки буде погашено через день о шостій ранку.

Мобілка замовкла і показала заставку. Зв'язок припинився. Вона ще довго посміхалась вдалому жарту Термінатора.

Наступного дня вир подій захопив її з самого ранку та по обіді викинув до її улюбленої піцерії. Вона увірвалась до зали, вишукуючи вільного столика.

І тут її очі зустріли погляд. Вона різко зупинилась. Пірнула у теплу хвилю тих очей та потонула.

Світ перестав існувати. Він звузився до одного столика у кутку, за яким сидів Він. Саме такого собі вона і уявляла. Принца на білому коні. Принц посміхнувся та доброзичливо кивнув.

Скажена думка що треба щось робити бо палиться мигнула у голові. Мигнула та згасла.

Хвиля тепла укривала все більше й більше. Вона заклякла та не могла відвести погляду від його очей. Принц неспішно підвівся і попрямував у її напрямку. Вона, наче нажахана білка, спробувала втекти. Але не було ніякого гілля, куди білкою могла сягнути. Були тільки очі. Його очі. Й вони наближались.

Кілька годин разом замінили роки відносин. Він був саме той. Про якого мріяла. Він запросив прогулятися вже вечірнім містом. З роботи телефонували декілька разів що їй, що йому. Але вони не зважали. Вони повною мірою пили своє щастя разом. Їм було не до світу. Світ зачекає.

Гуляли до ночі. Мали про що говорити і слухали радо один одне. Несподівано вони опинились біля її під’їзду.  

Не домовляючись, пішли сходами догори….

…. Ранком вона прокинулась і поки він спав мовчки дивилась на його тіло. То було тіло чоловіка з її мрій.

«Я знайшла його» - майнула щаслива думка.

Тіло чоловіка почало танути у повітрі.

• Ні!!!! Ні! Що таке???- підхопилась та зойкнула вона.

Тренькнув телефон і розродився есемескою..

«Ваш кредит погашено»

Мрія розтанула остаточно. Вона стояла одна гола посеред квартири і самотність знову почала душити. Розпач. Паніка. Телефон. Телефон!

Вона схопила кусок білого пластику та натиснула на виклик.

• Ви зателефонували до компанії «Шанс». Компанія «Шанс» - швидкий кредит без відсотків та застави….
• Поверніть мені щастя! Алло! Чуєте? Поверніть мені його. Я його кохаю…
• Вибачте, Ви використали останню можливість на кредит шансу.

Телефон замовк і її охопив відчай.

-Ні! Ні! Ні!... Я кохаю… Ні!.. так нечесно.. так…. Боляче… – тихішав голос, надламався та почав булькати. Все скінчено. Тільки пізнавши щастя розумієш нікчемність свого існування без нього. Життя посіріло та втратило сенс.

О шостій пролунав перший з восьми будильників. Вранішній моціон виконувався бездумно. Вона ніяк не могла усвідомити, що щастя вже немає. За ці кілька хвилин вона встигла безліч разів набрати номер компанії «Шанс». Слухавка мовчала. Наче й не існувало такого номеру.

Всередині було пусто. І моторошно від думки про самотність і життя без Нього.

Роботизованою ходою вона йшла до контори. Люд поспішав по своїх справах, але їй було вже все байдуже. У переповнену маршрутку вона ледь втиснулась. Та.. все одно. Пофіг.

Наступивши на чиюсь ногу, вона ледь стримала бажання роздавити, розтерти ту мерзоту, що попала під її черевичок. Хтось тихенько хмикнув поряд і ногу висмикнули спід її ноги.

«Треба хоч вибачитись»..

Вона підняла очі і потонула у очах. Тих самих. Сірих зі сталевим блиском. Він! Його статура! Його обличчя. Це він! Вона перестала дихати і знову, як і першого разу, заклякла.

• Кави будеш? Чи ранком ти не добра?– пролунав надломлений голос Термінатора - Вибач, застудився я учора. Довго ми з тобою гуляли на вулиці.

І засяяла посмішка. Його кохана посмішка.