ВАРІАЦІЇ («Сучасні містичні казки»)

****

Ворожка проникливо зазирала йому у вічі та тикала своїм вузлуватим пальцем у розкладену на столі колоду чудернацьких карт.

Чудернацькими він вважав карти, які не мали звичної ієрархії від джокера до туза. Замість шісток, дам та валетів з розмальованих хворою уявою шматків картону на нього втупилися черепи, якісь чи то жінкоподібні чоловіки, чи мужоподібні баби з горщиками, косами, коронами, ягням.

Допоки слухав, що на нього чекає у найближчому майбутньому, тішився думкою, що лиш просвітлені люди можуть тлумачити ці навіжені картинки.

А це означає, що на нього дійсно чекають великі гроші та чорний джип. І красуня дружина.

Ов-ва! І це вже зовсім скоро. Це вже поряд. От завтра він вискочить у магазин по буханця хлібу і ГЕП! Одразу ж закохається у красуню. А потім він відбудує свою фінансову імперію та стане заможним та величним.

Віщування сипались на його самолюбство як літній дощ на суху та спраглу землю. І ті краплини глибоко проникали досередини, даючи життя новим пагонам та паросткам надій та сподівань у душі.

Ворожка скінчила свої пророцтва і він радо віддав їй належну за візит суму. Грошей було не шкода. Ті сподівання, що він отримав від того візиту, коштували значно більше, ніж кілька купюр.

Вийшов на подвір’я, поглянув на чергу таких же як і він. Люди стояли тихо. Кожен зі своїм. І кожен намагався зробити вигляд, що він опинився тут випадково. У вічі один одному намагались не дивитись.

Він посміхнувся і згадав, як сам кілька хвилин до того також стояв і намагався не втрапити очами у вічі інших. І краєчком ока лиш бачив поважних людей, що виходили напитані силою таємних знань з дверей будинку. Отак як і він саме зараз.

Так! Він не боїться жити! Бо має таємне знання. І силу. І майбутнє…

… Майбутнє зранку увійшло у його життя стогоном будильника та манливо згадало всі пророцтва. На підйомі, мугикаючи пісеньку, він помчав у магазин за хлібом.

Сонна касир похмуро розрахувала за хлібину та відвернулась. У магазині нікого більше крім неї не було.

А як же пророцтво? Де красуня? Де кохання?

Майже місяць вже вкрай здивована касир розраховувала його. Він вперто купував буханця щоранку. На всіх підвіконнях у квартирі вже сушив сухарі. Горобці з кущів біля будинку блищали масним пір’ям та ледь тримали свої кругленькі пузьки на маленьких лапках. За літати або сваритись у них не було й мови. Вони ледь встигали перетравити щоденні порції хліба.

Він здався. Зламався. Пророцтво про красуню виявилось хибним. Також як і пророцтво про статки. Останні гроші були розраховані на його існування на два тижні. А далі було по нулям. Як з роботою, так і з заробітком. Щось не те.

До ворожки зміг визбиратись лиш наприкінці місяця. Не розуміючи, що трапилось і чому йому збрехали дивні навіжені картинки, чимчикував у напрямку знайомого вже будиночка.

Ворожка зустріла радо. Що нічого не відбувається? Та все буде. І тільки так, як сказала. Це ж ворожіння! Воно часу не знає. От вона бачить те, що буде. А коли? А от коли те буде вона не знає. Бо невідомо то їй. Не дається.

Вийшов зі знайомого подвір’я трохи спантеличений. Знову намагався упіймати погляди відвідувачів. Але цього разу дивився не зверхньо. Сподівався побачити такий же спантеличений погляд. Не побачив.

Сумно видихнув та тицьнув навушники собі у вуха. Вир музики захопив його світ та відволік від сумних думок про красуню та майбутнє.

Щоразу рідше згадував про той випадок з пророцтвом. Вир життя захопив та ніс його то на скелі, то на мілину, а то й на глибини. Лавірував у течіях подій та відвойовував своє місце під сонцем. Мав вдачу, грошенята водились але не балували. Жінок вистачало. Та все було не те, про що мріяв.

Коли випадково опинився знову біля того самого будинку, здивувався. Пройшло кілька років. Здивовано оглянув чергу. Пройшов мимо. Зупинився, вагаючись. Розвернувся та став у чергу.

Сам себе запитав, навіщо те йому? Сподівання стали гірким спогадом. Печія від зруйнованих мрій до цього часу методично нагадувала про себе.

Десь на пів черги махнув рукою та вийшов з натовпу.

Спраглі до сподівань скупчились за його спиною, намагаючись швидше потрапити до ворожки. Тією ж спиною відчував радість від того, що на одного нього стало менше у черзі за сподіваннями.

На зупинці було тихо. Автобус вже підібрав людей та весело трюхикав своїм жовтим дупасиком по дорозі.

Він засичав від розчарування, розуміючи, що наступний буде за кілька десятків хвилин. Краєм ока бачив щось кругле, що котиться йому під ноги. Коли схопив з землі хлібину та почав шукати власника, зустрів її очі. Дихання не стало. Світ блимнув та пропав собі десь там. За отим поглядом.