Розділ 2. Цікаві розмови («Відьмине коло»)

(малюнок Олени Трофанюк)

-              А відьми страшні? Взагалі.

-              Ні, синку, вони не страшні. Але якщо зустрінеш відьму на вулиці, то й дражнити і глузувати з неї не варто. Раптом це просто якась жінка, що не виспалась. Чи її хто дістав. Дуже схожі на відьом.

-              А що відьми вміють? Яка їх основна сила?

-              Отакої! – батько посміхнувся – Та ніякої такої особливої. Воно ж ще зараз і мода бути відьмою. За це з тебе барбекю не роблять. Все-таки двадцять перше сторіччя.

-              Ну а все-таки? – наполягав малий.

-              Їхня магія? Основа її у звичайних словах, які вимовлені незвичайно. Відьма ота, наприклад, каже якомусь бідоласі «ти будеш мучитися». І бідолаха, який це почув, має усередині таку собі психологічну установку. Страждати. Бо відьма ж прокляла. Йому невтямки, що це звичайна психологічна установка. Самі психологи кажуть на те красиво – тригер.

-              Ото й все? Вся магія? – розчаровано протягнув малий. – А коли відьма не бачить бідолаху?

-              То складніше. Вона працює тоді з речами

бідолахи. Бо вірять усі, що те, чого той торкався, має зв'язок з ним. Або через фотографію. І робить оте саме паскудство з словами дистанційно. Ніби по мобільному телефонує до бідолахи і знову таки  намагається встановити  свої тригери.

-              А це можливо?

-              Хто його знає, що можливо, а що ні. Люди вірять. А віра в те – друга основа сили відьми.

-              І все?

-              А ти що хотів?

-              Ну там… голі танці біля багаття. Польоти на мітлах.

Щирий сміх батька бархатисто прокотився кімнаткою.

-              Ні, Сонечко. Основа магії відьом – переконати тебе. Налаштувати твої думки і мозок. Як ноутбук твій. Ну, може трохи гіпнозу… Відьми – гарні психологи.

 

-              Так не цікаво.. А від них є захист?

 

-              Захист від жінки? – батько хмикнув і малому здалося, що отой хмик роздвоївся у кімнаті

на два окремих. – А ти не вір. Віра у щось завжди була основою.

От дивись, людина вірить, що у неї все буде добре. І з тою вірою йде собі по життю.

Тільки бодай на мить засумнівається – все, капець. Піде усе шкереберть. Бо буде невпевнена і нерішуча. І буде притягувати  біди та негатив.

Ото тобі основа чорної магії. Вибити людину з її упевненості. Щоб витрачала своє життя на страхи та побоювання. Ставала жалюгідною нікчемою. Чи це не брудно?

 

-              Фууууу…. – мале скривило кумедне личко – То дійсно бридко. А ще що відьми вміють?

 

-              Та багато чого. І кожна різне. Але основа їх сили – у переконанні.

 

-              Ну, тату… Невже немає на світі сильних чаклунок?

 

-              Синку. Відьми і чаклунки – то не одне й те ж .

-              А чаклунки…?

 

-              Так. Може вже спати час? Чому ти так зацікавився відьмами? Десь зустрів?

 

-              Та наша сусіда – баба Оксана.

 

-              І що баба Оксана?

 

-              Відьма. – сонним вже голосом потягнув малий – Казала мені, що ти Відьмак. І я Відьмак. І що не матимемо ми спокою, що ми програли…

 

-              О! саме про це я тобі і розповідав. Переконати – значить перемогти. Яка зброя проти відьми?

 

-              Не вірити їй! – маля радо підхопилось з ліжка.

 

-              Точно. Ми з нею, синку, ще й не гралися.. Щоб програти. Хоча я чув, що вона скоро переїздить від нас. Та  й не відьмаки ми. Які з нас почвари? Хіба зле робимо чи бажаємо?

               Ні. А я вчора, навіть, врятував равлика!

 

-              Так. Бачу до чого йде. Спати! Добраніч, Сонечко.

Батько вийшов з дитячої, що поринула у сонну пітьму і тихенько причинив за собою двері. Недовгим коридором дістався сходів до напівпідвалу, що слугував їх сім’ї гаражем.

Підійшов до шафи, що стояла у кутку.

-              Pater noster, qui es in caelis, sanctificetur nomen tuum, adveniat regnum tuum…- тихий шепіт і на шафі спалахнув білий хрест.

Дверцята прочинились і зсередини шафи ринуло біле світло. Він відкрив дверцята і замислився. Позаду хмикнули.

Ангел Тимофій, його особистий охоронець матеріалізувався біля шафи.

-              Коли ти вже малому усе розповіси, Інквізиторе? Малий має силу.

-              Треба перевірити ту бабу Оксану.

-              По сплескам темної сили так собі. Трохи налякане не сильне створіння. Більше хизується.

Розумію, янголе. З малої капості завжди велика халепа. Ми з тобою знищуємо відьом по усьому світові, а на вулиці, де мешкаємо, можемо і проґавити.

-              Чоботар без чобіт…

-              Отож, янголе, отож…

-              То бери святу воду та ходімо. Ти її й голими руками можеш… І скажи малому. Скільки йому вже? Вісім? Як тобі, коли ти вперше вбив відьму?

Інквізитор посміхнувся, згадуючи вогняні струми, що випустила у нього стара. Він бачив уперше ту стару. Просто гуляв у дворі багатоповерхівки. Але стара відчула його. І бажала знищити. Вперше він тоді перехопив без опіків вогонь своїми руками. І вперше побачив з небес біле світло, що сходило на нього і давало силу.

Тимофій знову хмикнув. Інквізитору дістався Янгол-хмикун, бо мав веселий характер, який все-таки не заважав їх роботі.

Інквізитор ще трохи постояв замислено біля шафи. Янгол не заважав і тихо стояв поруч. Де й мав стояти. Глянув на руку Інквізитора, що тримала дверці шафи. На перстень у формі воронячого черепа – не найнижча відзнака цеху. Знову хмикнув.

Інквізитор так і не взяв нічого. Просто зачинив дверці і посміхнувся янголу.

-              Пішли….. пограємось, друже….